Невиправний ідеаліст: Микола Вороний

Микола Вороний – постать в українській літературі неординарна. Поет, перекладач, критик, історик літератури, публіцист, актор, режисер, редактор, дослідник національного театру, світової і вітчизняної драматургії, громадський діяч.
Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, сім’я переїхала до Харкова. З дитинства мав Микола бунтівну вдачу. І це зрозуміло, адже прапрадід по батьку був гайдамакою, а прапрадід по матері – ректором Києво-Могилянської академії. В дитинстві майбутній письменник захоплювався творами Ф. Купера, Ж. Верна, знав напам’ять багато віршів Т. Шевченка.
Спочатку він навчався в Харківському, а потім Ростовському реальному училищі. У Ростові-на-Дону Вороний разом з іншими гімназистами організував гурток «Українська громада», за що був виключений із училища та перебував деякий час під наглядом поліції. Йому було заборонено вступати до університетів, тому юнак змушений був виїхати для навчання за кордон. Ще в Харкові Микола почав писати вірші, а в 1893 році було надруковано перший вірш «Не журись, дівчино».
Якийсь час Микола навчався у Віденському університеті, з часом перевівся в Львівський університет. Саме у Львові він познайомився із Іваном Франком.
Поет багато працював. Бібліотекар і коректор, режисер українського театру, журналіст, актор груп М. Кропивницького, П. Саксаганського, службовець державних установ, викладач театральної студії – далеко не повний список посад, які Вороний обіймав до революції.

 Протягом 1911-1917 рр. з’явилися збірки поезій «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», «Євшан-зілля».
Микола Кіндратович був серед активістів Української Центральної Ради, а після її розпаду в 1920 році виїхав за кордон.  Але в 1926 році поет вирішив повернутися в Україну, де одразу включився у творче життя. Та наближалися тридцяті роки, коли в Радянському Союзі винищувалося все українське. В 1934 році Микола Вороний був зарахований до націоналістів і репресований. Після 1937 року слід його загубився і лише в роки незалежності вияснилося, що в 1938 році поет був розстріляний.

За життя М. Вороного окремими виданнями вийшли лише 5 книг: «Ліричні поезії» (Київ, 1911), «В сяйві мрій» (Київ, 1913), «Поезії» (Черкаси-Київ, 1920), «За Україну» (Варшава, 1921), «Поезії» (Харків, 1929).
В нашій бібліотеці ми пропонуємо познайомитися з творчістю письменника.