І.Драч ніколи не втрачає свого творчого «Я», естетичного смаку й художньої повноти поетичної мови. Мистецька інтуїція не полишала його на довгому творчому шляху. У своїх поезіях він такий різний, багатовимірний, непередбачуваний, то елегійно ніжний, душевно чутливий до жінки, до природи, а інколи – затято усамітнений, вразливий до глибини душі, але завжди його перо творить велику поезію, як от ця – присвячена рідному українському кущеві калини:
Спиваю сік густий з терпких морозних грон,
Спиваю сік жарких жовтневих розкошей,
Спиваю шурхотливий падолист,
Спиваю золоту оскому осені…
Та б’є мене десницею по серцю
І сизий стан гордливо одхиляє
Аристократка з репаним корінням,
Бо ж ноги мої в модних черевиках
Свій босий слід не можуть віднайти.
Коментарі
Дописати коментар