Справжнє ім'я цієї поетеси і вчительки – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Мальовниче село Білі Ослави, що на Гуцульщині, – колиска поетеси Марійки Підгірянки.
Тут 29 березня 1881 року в сім'ї лісничого вона народилася, виросла, навчилася розуміти природу рідного Прикарпаття, полюбила щирих, працьовитих людей – творців легенд, казок і пісень. Марійка була талановитою і розумною дівчинкою.
Дуже любила свого дідуся Миколу Волошина, священика села Заріччя. Він мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, але й іноземними мовами.
Через матеріальні труднощі батькам не під силу було дати вищу освіту усім п'ятьом дітям – її здобув лише син.
Дівчатка ж повинні були змиритися зі своєю долею. Їх чекала хатня робота, господарство. Але Марійка на цьому не зупинялася, хотіла вчитися.
Маючи тринадцять років, вона починає віршувати, багато читає, записує свої перші вірші, навіяні чудовою природою.
Пізніше вона згадувала: “Я – самоук, несміле дитя Підгір'я.
Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову… Почала я писати дуже рано, десь вже в 13 або 14 році життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи…”
Дзвонить, грає срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.
Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої хмари.
Брала пахощі з повітря
У весняну пору;
Вибуяла так на вітрі,
Виросла угору!
(Вірш “Смерічка” із збірки
“Ростіть великі”).
Коментарі
Дописати коментар