Кожна епоха дає світові великі постаті: нові і різноманітні. Таким новатором у розвитку сатиричної літератури був Лесь Мартович (1871 – 1916). Його вагомий внесок в розвиток української літератури безперечний, хоч і досі гідно не поцінований. Лесь Мартович увійшов у літературу як самобутній письменник кінця ХІХ – початку ХХ століття, блискучий знавець народного життя, неперевершений майстер сатири. Всю свою громадську і літературну діяльність письменник спрямував на боротьбу за те, «щоб у тім світі запанував порядний чоловік, а не злодій і розбійник».
Лесь Мартович належить до тих українських письменників, у творчості яких яскраво відображені важливі сторони соціально-національного й громадсько-культурного життя галицької групи українського народу. Письменник писав, головним чином, про життя українських прикарпатських селян, проте, на відміну від Василя Стефаника і Марка Черемшини, у його творчості охоплено ширину західноукраїнської етнографічної території. Якщо в ранніх оповіданнях, зокрема в “Мужицькій смерті”, йдеться про характерні риси життя й побуту населення Покуття, то в пізніших творах, особливо у повісті “Забобон”, письменник відтворює картини народного життя з Рава-Руського повіту (тепер Львівської області), де він довгі роки жив і працював.
У мові творів Мартовича значною мірою відбилися характерні особливості говірок цих районів західних земель України, особливо Покуття. У творі “Нечитальник” і “Мужицька смерть”, так само, як і у багато інших літературних доробках прозаїка, є виразне діалектно-локальне забарвлення. Мартович писав тогочасною українською літературною мовою, але з метою повнішого відображення душевного світу своїх персонажів, переважно селян Покуття, щедро користувався покутською говіркою, більше того, належав до тих письменників, які утвердили й право на існування в західноукраїнському відгалуженні нашої літератури.
Творчості Леся Мартовича характерна політична сатира. Центральною проблемою його творів є проблема соціальної й національної самосвідомості народних мас, їх згуртування в боротьбі проти австро-угорського поневолення, викриття антинародної суті буржуазно-поміщицьких інституцій. Лесь Мартович – один з найкращих у нашій літературі знавців села, побуту й психологій трудівника-селянина. У своїй сукупності його твори дають широку й глибоку картину життя різних верст галицького села на межі двох століть, розкривають соціальні процеси й культурно-освітні зрушення, що в той час у ньому відбувалися.
Переклади творів Леся Мартовича російською та іншими слов’янськими мовами свідчили про те, що його творами зацікавилися не лише на Україні, а й за її межами. Крім названих вище збірок і повісті “Забобон”, у спадщині Мартовича знаходимо багато цікавих, але, на жаль, остаточно незакінчених творів, над якими працював в останні роки життя.
Отже, у творчості Леся Мартовича можна визначити такі періоди літературного доробку: публікації 1889-1905 років, здійснені самим автором; прижиттєві передруки його творів і їх переклади різними мовами; окремі посмертні публікації раніше невідомих творів (низка оповідань, повість “Забобон”); видання спадщини письменника (різні за своєю повнотою і науковим рівнем підготовки текстів) післяреволюційного й післявоєнного часу.
Коментарі
Дописати коментар