У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва – музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Він вільно володів п’ятнадцятьма мовами.
Усе життя Тичина маскувався, щоб у ньому не побачили того, «хто мислить у куточку». І не побачили: добре замаскувався. Настільки добре, що відрізнити справжнього митця від канонізованого образу партійного віршувальника стало майже неможливо.
На початку 1970-х Василь Стус написав літературну розвідку про творчість Павла Тичини під назвою «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)», в якій Стус дає таку характеристику творчості Тичини: «В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».
Це - музикальність як принцип світобачення, аристократичність духу, філософська ідея всеєдності та гармонії, принцип синестезії («кольоровий слух», «слуховий колір»).
Справжньою класикою української лірики стала рання творчість поета – це поезії, написані в 1907-1923 роках, що увійшли до книжок «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі», «Кримський цикл».
Вірші Павла Тичини:
• Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р.• 1912 р. «Ви знаєте, як липа шелестить»
• 1914 р. «Арфами, арфами»
• 1915 р. «О, панно Інно..»
• 1918 р. «Золотий гімн»
• 1918 р. «Пам’яті 30» (присвячений бою під Крутами)
• 1919 р. «Революційний гімн»
• 1933 р. «Партія веде»
З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.
Збірки Павла Тичини:
1918 р. «Сонячні кларнети»1920 р. «Плуг»
1920 р. «Замість сонетів і октав»
1921 р. «В космічному оркестрі»
1924 р. «Вітер з України»
Коментарі
Дописати коментар