Яскраве диво з бабусиної скрині

 

В кожного народу є своя святиня

А для Українців – вишита хустина

Святий символ щастя й ніжності в серцях

Мов весна квітуча хусточка ось ця

   Ми українці, а значить маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції любити свій народ, а це значить шанувати мамину пісню,що вчила добра, ласки, пам’ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати в руки речі, які в ній є, і берегти як найціннішу реліквію.
Українська хустка з давніх-давен вважалася головним оберегом, символом любові та злагоди. Саме 7 грудня 2019 року в країні розпочали святкувати Всеукраїнський день української хустки з ініціативи депутатки Вінницької обласної Ради Людмили Станіславенко, а також артисток театру і кіно, викладачок закладів вищої освіти, представниць Клубу Успішних Жінок.

 Хустка супроводжувала українок усе життя. Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок і, як невід’ємний елемент одягу, підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус.

Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.
Колись без хустини заміжня жінка не виходила з дому. Хустка вважалася маркером соціального стану, адже не всім по кишені були гарні, дорогі хустки.
Хустки здавна широко використовували в різних обрядах: сватання, весілля і навіть хрестини.

На заручинах дівчина дарувала по хустці старостам і пов’язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку, виткану та вишиту власноруч.

Був і звичай, за яким мати молодої давала доньці хустку перед вінчанням «дівочі сльози витирати». Під час ритуалу обдаровування молодята брали подарунки і гроші через хустину.

Під час весільного обряду покривання молодої їй розплітали косу, мати (чи вінчальна матір) двічі накидала на неї хустку, але вона її скидала, лише на третій раз погоджувалась попрощатися з дівуванням. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.

Цей тиждень проходить під знаком української хустки. Варто знати, що яскраві великі хустки з тонкої вовни, багато прикрашені квітковими чи східними орнаментами не є українськи винаходом. Тернова хустка отримала свою назву від імені французького комерсанта Гійома Луї Терно, який запровадив виробництво вовняної тканини з додаванням козячого пуху, на хустки з якої за допомогою вибійки наносили орнаменти.Попри це, тернова хустка набула широкого розповсюдження і стала невід’ємною частиною традиційного вбрання українок вже в другій половині ХІХ століття.
Колись хустки в Україні вишивалися шовком. Начастіше зустрічалися червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а вже у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти троянд, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…

Хустки були переважно білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки.
Крім білих хусток покривали голову і білим рушником. Товщина ниток і кількість Хустки були переважно білого кольору, в цьому полягає національний характер шовку на рушнику свідчили про достаток сім’ї. 

Кажуть, немає жінки, якій не личить хустка. Можливо, цей день є нагодою перевірити справедливість такого твердження, тим більше з настанням холодних зимових днів.
Традиції – це наше минуле і майбутнє... Бережімо їх та поважаймо!