"Іван Бунін: шлях до визнання

Запрошуємо до книжкової полиці з оповіданнями та поезією Івана Буніна (1870-1953)

Іван Олексійович Бунін (народився 22 жовтня, 1870 р. Воронежі; помер - 8 листопада, 1953 в Парижі) — російський, український та французький письменник поет,перекладач, почесний академік Петербурзької Акеадемії Наук (1909), лауреат Нобелівської премії із літератури (1933 р.). Писав російською мовою. Найвідоміші твори: "Суходіл", "Село", "Пан із Сан- Франціско", "Легке дихання". Сумарно більше 14 років І. Бунін прожив безпосередньо на території сучасної України. Окрім того, суттєву частину свого російського життя письменник провів на українських етнічних землях північної Слобожанщини (зокрема, дитячі роки — у родинному маєтку в м. Богучар Воронезької губернії). Відчував безперервний зв'язок з Україною та її мешканцями, про що неодноразово зазначав. Перекладав твори з інших мов, зокрема з української.
Дитинство Івана Буніна пройшло в одному з невеликих родових маєтків (хутір Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії). Початкові знання Бунін одержав від домашнього вчителя, "студента Московського університету, якогось Н. О. Ромашкова, людини… дуже талановитої — і в живописі, і в музиці, і в літературі, — згадував письменник, — ймовірно, його захоплюючі розповіді в зимові вечори… і те, що першими моїми книгами для читання були „Англійські поети“ і Одіссея Гомера, розбудили в мені пристрасть до віршування, з'явилося трохи дитячих віршів…» Рано проявилися й артистичні здібності Буніна. Він міг одним, двома жестами передражнити чи представити когось — зі знайомих, чим викликав захоплення оточуючих. Завдяки цим здібностям Бунін пізніше став чудовим читцем своїх творів.
У 1893 — 1894 роках Бунін зазнав впливу величезних ідей особистості Л.М. Толстого.Особливо важливими для Буніна були знайомство і подальша дружба з Антоном Чеховим, у якого він подовгу гостює в Ялті та незабаром стає своїм у його родині.
Восени 1909 року Буніну присуджена друга Пушкінська премія за книгу «Вірші 1903 — 1906», а також за переклад драми Байрона "Каїн" і книги Лонгфелло "Із золотої легенди".

Бунін і Україна

«Країна… ця мріялася мені неозорими весняними просторами всієї тієї південної Русі, яка дедалі більше й більше захоплювала мою уяву і давниною своєю і сучасністю. У сучасності був великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народу сильного і ніжного, у кожній дрібниці побуту свого красивого і охайного,— наступника слов'янства істинного, дунайського, карпатського. "Такі рядки освідчень у любові до своєї прабатьківщини можна знайти багато в написаному Іваном Буніним.
В Україну письменник потрапив у юнацькі роки. Подовгу жив у Харкові (1887—1889), Полтаві(1890—1894), Одесі (1898—1901 та 1918—1920), бував у Києві.Перша поїздка В Україну справила на нього таке сильне враження, що потім він протягом 30 років систематично відвідував ці краї. Географія його подорожей Україною була дуже великою: Харків, Київ, Полтава, Одеса, Канів, Ромни, Слов'янськ, Святі Гори, Кременчук, Катеринослав, Каховка, Нікополь, Миколаїв, Миргород, Кам'янець-Подільський, Кобеляки, Путивль, а також численні села і хутори. Бунін плавав по Ворсклі, побував на острові Хортиця, любив одеське узбережжя Чорного моря, тричі подорожував по Дніпру.

Як сам зазначав, «жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його». Вплив українського фольклору відчувається в його оповіданнях «На край світу» та «Лірник Родіон», а також у багатьох віршах. («Мушкет», «Вже підсихає хміль на тині…» та інших. У нарисі «На „Чайці“», а особливо в романі «Життя Арсеньєва» Україна присутня як місце на землі, де письменник знайшов гармонію між вічністю й красою.